Про достоїнства вчителя не можна судити

по розмірах юрби, що слідує за ним.

Річард Бах

Якби українців запитали, чи хочуть вони працювати у школі, — напевно, ствердну відповідь дало б кілька осіб зі ста. Хоч як прикро визнавати, але більшість молодих людей не мріє про вчительську кар’єру та роботу з дітьми. І хоч дехто і вступає в педагогічні заклади, проте невелика заробітна плата, відсутність державного соціального захисту та значне емоційне навантаження аж ніяк не стимулює молодих фахівців іти працювати у школи після отримання диплома. Тому зараз в українських школах майже 70% учителів — пенсійного віку. І їм просто нікому передати свій досвід, свою мудрість та практичні знання. Уже не раз освітяни били тривогу, що скоро наших дітей не буде кому вчити. Остання надія — на вчительські династії, коли діти, незважаючи на малопрестижність професії, продовжують справу своїх батьків, дідусів та бабусь і передають своє захоплення роботою наступним поколінням.

Вчительську династію в Крутеньківській ЗОШ І-ІІ ступенів започаткувала Марко Аврора Іванівна. Тридцять п’ять років вона віддала такій непрестижній учительській професії: ні грошей, ні відпочинку, постійно – школа, зошити, учні. Проте залишилася впевненість, що все було саме так, як мріялося. Вона не лише вчила своїх учнів, а й сама вчилася в них. І ці засвоєні істини допомагають їй жити з усвідомленням: чим більше віддаєш, тим більше отримуєш. Марко Аврора Іванівна 07.11.1937року народження. Закінчила ЧДУ, фізико-математичний факультет, і, одразу після закінчення вузу, знайшлася робота. У районах не вистачало грамотних спеціалістів, тому молоду вчительку направили в школу села Крутеньки, що на Хотинщині. Аврора Іванівна влилася в шкільне життя, мов у джерельну воду. Вагань не було: учні, школа – це її, рідне. З 1960 року працювала вчителем математики, в 1964 році - директором школи, з 1965 року і до виходу на пенсію – заступником директора з НВР. Школа затягує, як вир. Однак у цьому вирі Аврора Іванівна не розгубилася і знайшла своє особисте щастя. Щойно, переїхавши у Крутеньки, молода вчителька познайомилася зі статним, симпатичним і дуже розумним Миколою.

Марко Микола Володимирович.

14.03.1941 року народження. В школі працював вчителем музики. «Без пісні народної не уявляю свого життя», - говорить Микола Володимирович. Усі захоплювалися чудовим голосом цього чоловіка. Коли він співав, здавалося, усе завмирало. З першого дня роботи в школі, вчитель зрозумів, що кожен учень – це особистість, яка заслуговує на повагу і з якою треба рахуватися. Діти повинні знати, що їхня робота буде помічена і належно оцінена. За час роботи в даній школі був нагороджений грамотою Чернівецьким обкомом профспілки в 1978 році, Почесною грамотою Міністерства освіти Української РСР в 1984 році, Почесною грамотою Чернівецького обласного відділу народної освіти в 1980 році, Почесною грамотою Міністерства освіти України в 1994 році. До поважного віку дожили Аврора Іванівна та Микола Володимирович. Жаль було їм прощатися зі школою, з улюбленою роботою. Та на душі було легко і спокійно, бо їхню справу продовжать діти.

Марко Валерій Миколайович.

Народився Валерій Миколайович 16 листопада 1965 року, син Аврори Іванівни та Миколи Володимировича. Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут ім.. В. Стефаника за спеціальністю російська мова та література. Ось уже 24 роки працює в школі вчителем світової літератури. Захоплюється книгами, літературою. Зібрав чи не найбільшу в селі домашню бібліотеку. На запитання, чому дружиною собі він вибрав саме вчительку, Валерій Миколайович відповідає: « Як так життя обирає й керує нами, коли поєднуються люди однієї професії, навіть не знаю. Можливо, це просто люди одного кола, одного соціального статусу та інтелектуального рівня, які мають однакові погляди на різні справи, і це їх ріднить».

Марко Марія Федорівна.

На мальовничому Закарпатті народилася Марія Федорівна 07 вересня 1966 року. Закінчила філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту           ім.. В. Стефаника за спеціальністю українська мова і література, німецька мова. Після одруження з Валерієм Миколайовичем переїхала в його рідне село, де почала працювати вчителем української мови і літератури, згодом вчителем німецької мови, а з 2010 року – заступником директора з НВР. Марія Федорівна спромоглася вдало поєднувати особисте і ділове: вдома – турботлива дружина, ніжна матуся, на роботі – відповідальний та вимогливий адміністратор. Разом з чоловіком виростили та виховали сина.

Марко Олександр Валерійович.

Син Марії Федорівни та Валерія Миколайовича, Олександр, народився 21 грудня 1987 року. Закінчив філософський факультет ЧНУ за спеціальністю філософія. Не так через власні переконання, як через переконання батьків, влаштувався на роботу в Крутеньківську ЗОШ І-ІІ ступенів практичним психологом, соціальним педагогом. Як і дідусь, захоплюється музикою. Хочеться вірити, що молодий спеціаліст вистоїть, загартується і сміливо піде вперед. Як і в кожній родині, у сім’ї Марків є свої традиції та звичаї, які передаються з покоління в покоління. Та, зважаючи на те, що йдеться про вчительську династію, усі її представники успадковують унікальне ставлення до дитини й відповідальність до своєї справи. А за це учні дарують їм повагу, вдячність та любов. Можна тільки порадіти тому, що у нашій школі працює вчительська династія. Це люди, для яких професія вчителя стає долею і передається з покоління в покоління як естафета добра, людяності, щирості.